Оглядова екскурсія

по етнографічному музею «Джерельце»

Музей, започаткований з маленького етнографічного куточка, було відкрито 3 вересня 1992 року. Його відкриттю передувала копітка робота учнів, педагогів, громадськості на чолі з колишнім директором школи Дмитром Дмитровичем Левіком по збору та систематизації матеріалів, зібраних і записаних учнями школи.

Всі експонати музею оригінальні, є лише одна фотокопія. Вони постають перед відвідувачами у вигляді української світлиці та сільськогосподарського двору.

Тут представлено такі експозиції:

-          «Народне мистецтво»;

-          «Речі домашнього побуту»;

-          «Сільськогосподарський інвентар»;

-          «Умільці Доманівщини».

Найбільшу площу займає експозиція «Народне мистецтво». До неї увійшли 26 домотканих, вишитих рушників. Найстаріші з них 1890 року, передані Мороз Ольгою, випускницею нашої школи. Дівчині вони дістались від її прабабусі Протасевич Мотрони Іванівни. Один з цих рушників використовувався під час поховального обряду. Рушник, вишитий 1947 року дістався нам під час проведення екскурсії в село Забари. Належав цей рушник Яковлевій Анні Андріївні.

Більшість наших земляків рушники вишивають гладдю, а картини хрестиком. Крім рушників та картин, наші рукодільниці вишивають ще й серветки, приурочені до великих свят «Хліб і сіль», «Христос воскрес».

Створили цю розмаїту гаму української вишивки жителі нашого селища та довколишніх сіл, таких як Черталка, Широкі Криниці, Забари, Зброшково, Зелений Яр. Серед них хочеться відзначити таких майстринь як – Гірчу Станіславу Петрівну, Ярушко Ольгу Іванівну, Году Марію Йосипівну, Кость Зінаїду Василівну.

Належне місце займає тут український національний одяг, зокрема чоловічі сорочки, вишиті хрестиком, датовані 1930 роком. Вишивала їх Горяна Катерина Трохимівна. Маємо і домоткані сорочки 1925 року виготовлення. На цих роботах мережка ручної роботи і вишивка теж. Це роботи Стоянової Людмили Степанівни. До цієї експозиції входять також блузки жіночі 1935, 1949, 1950 років, вишиті нашими земляками Літвін Галиною Василівною, Солохіною Майєю Дмитрівною, Андріяновою Галиною Дмитрівною.

Ця експозиція допомагає нам краще пізнавати витоки давнього мистецтва такого як вишивка та вивчити більш детально символіку вишитих на полотні узорів.

Завдяки дослідницько-пошуковій роботі члени фольклорного гуртка, які опікуються роботою музею, взяли участь у обласному етапі Всеукраїнської експедиції «Україна вишивана», за яку були нагороджені грамотою. З матеріалами роботи ви маєте змогу тут познайомитись.

Наші пращури перші речі виготовляли з дерева. В цій експозиції є близько 70 речей, виготовлених з дерева. Житель нашого селища Сундуков Петро Іванович передав до музею скриню, в якій зберігали одяг, рушники. Є тут два маленькі сундучки, в яких зберігали щітки з кінської та свинячої щетини та інші речі. Маємо в цій експозиції рублі (призначені для прасування одягу) передані Капінос Тетяною, Малою Ліною, Олійник Ганною – колишніми ученицями школи.

На таких верстатах снували нитки, пряжу. Тут ми маємо змогу побачити козуб виготовлений з рогози нашим земляком Літвіном Петром Устиновичем та лозовий кошик, який виплів наш земляк- учасник Великої Вітчизняної війни Виливок Ярослав Афеногенович. Любов до лозоплетіння передав йому військовополонений, який проживав у них на квартирі Кочевін Іван.

Бачимо у музеї також і дерев’яні ночви, стілець, ложки, лопатки, табурет, мисник – незамінні речі у побуті нашого народу. Спостерігаємо і речі виготовлені із глини: глечики, кувшини, макітри, глечики-близнюки. Старожили згадують, що у Доманівці в районні харчосмакової фабрики, був комбінат ім. Горького, де виготовляли речі із глини. Найкращий ярмарок по продажу гончарних виробів був в селі Мостовому, яке тоді було районним центром.

У народі кажуть: «Добрий господар той, хто любить землю». Наші селяни любили працювати на землі, тримали волів, коней, щоб перевозити вантажі. Ось ви бачите ярмо для волів, датоване 1916 роком, передане до музею Дмитрук Ольгою Миколаївною, жителькою с. Забари.

А це січкарка. На ній дрібнили солому на січку та бурякову гичку на корм худобі. Передав її до музею правнук Стахурського Іллі Ілліча – Володимир. Ця річ датована 1927 роком. В експозиції знаходяться ціп, призначений для обмолоту колосків, мотики, серпи, коси.

А це – ковальський міх, час виготовлення якого 1902 рік. Належав він Гнатюку Івану Петровичу, учаснику громадянської та Великої Вітчизняної війни. Його трудовий стаж складає 64 роки. Все своє життя він присвятив ковальській справі.

Люди охоче будували собі житло. За допомогою такого станка виготовляли із глини, землі, соломи своєрідну цеглу. Називали її «саман» або «лампач». Нині повертаються до цих народних надбань, тому що такі будинки взимку теплі, а влітку – прохолодні.

Є в колекції і коромисла, і своєрідна криниця-журавель, яка дала поштовх для написання членами фольклорного гуртка дослідницько-пошукової роботи «Криниці мого краю».

В.О.Сухомлинський говорив : «День прожитий без книги – марно прожитий день».

Ось ви бачите книгу «Слово о полку Ігоревім», 1800 року видання. Це фотокопія, яку до музею передав наш колишній медпрацівник Вінковський Анатолій Анатолійович.

У давні часи читати дорослих і дітей навчали за церковними книгами. «Євангеліє» - 1908 року видання – передане нам Миронюк Світланою Володимирівною, інспектором райво. Ми довго не могли з’ясувати рік видання книги та в цьому допоміг наш священник – отець Віктор.

Маємо і «Буквар», виданий Т.Г.Шевченком, і книгу «Плеканнє овочевих дерев і культур», передану Шукайло Тетяною. Книга належала її прадіду Вавріну Івану Михайловичу.

• 2021 Березень